Баштечківська сільська рада

Олійник Валерій Валентинович.
Валерій народився 12 травня 1986 року у місті Жашків. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався у Жашківських школах №1 та №3, після закінчення дев’яти класів здобув професію тракториста у Жашківському професійно-технічному училищі.
Після завершення навчання був призваний на строкову військову службу, у навчальній частині міста Гайсин, де опанував військову спеціальність заправника літаків. Повернувшись додому, працював на підприємствах рідного Жашкова, сумлінно виконуючи свою роботу.
Та коли Україна потребувала своїх захисників, Валерій без вагань став до її оборони. У 2015 році він вирушив у район проведення антитерористичної операції. Служив у складі 53-ї окремої механізованої бригади водієм-механіком бойової машини піхоти, мав позивний «Механ». За сумлінну службу отримав статус учасника бойових дій.
Навіть у найважчі роки війни він не припиняв розвиватись. Під час проходження військової служби у 2023 році здобув вищу освіту, закінчивши Уманський національний університет садівництва, де отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Облік та оподаткування».
Повномасштабне вторгнення Валерій зустрів у строю. Він брав участь у звільненні українських міст Ізюм та Балаклія, воював на Лиманському напрямку де отримав важке поранення. Після лікування та реабілітації яку проходив, зокрема, у Німеччині, опанував сучасну бойову техніку Marder. Та навіть після пережитого не залишив військову службу.
За мужність, стійкість і відданість військовому обов’язку був відзначений численними нагородами: медаллю Міністерства оборони України «За поранення», нагрудним знаком «За зразкову службу», відзнакою «За незламність», подякою за сумлінне виконання службових обов’язків. Кожна з цих нагород є свідченням йог відваги, професіоналізму та незламного характеру.
Після поранення Валерій створив сім’ю. Попри біль, випробовування та всі труднощі війни, він продовжував жити, любити, будувати плани на майбутнє.
У 2025-2026 роках проходив військову службу у складі 3-ї парашутної роти 1-го парашутно-десантного батальйону, де побратими знали його за позивним «Дід». У липні 2026 року був переведений до артилерійського підрозділу.
Під час виконання бойового завдання 25 липня 2026 року отримав тяжке поранення поблизу населеного пункту Новофедорівка, Покровського району Донецької області. Відданий військовій присязі на, на вірність Українському народу Валерій помер від отриманих ран 2 серпня 2026 року під час лікування у Головному військовому клінічному госпіталі міста Києва.
Сьогодні ми схиляємо голови перед людиною, яка понад десять років свого життя присвятила захисту України. Він був мужнім воїном, надійним побратимом, люблячим чоловіком, братом, сином, другом. Його життя стало прикладом справжнього служіння Батьківщині.
Жодні слова не здатні вгамувати біль втрати. Але ми мажмо пам’ятати: завдяки таким людям як Валерій Валентинович ,Україна продовжує боротися та жити. Його подвиг назавжди залишиться у пам’яті рідних, побратимів, земляків і всього українського народу.